Читать книгу Згодом онлайн

23 страница из 73

– Що таке, Джеймі? – спитала вона, гладячи моє волосся. – Ти згадуєш похорон? Чи місіс Беркетт, яка там була?

– Мамо, що зі мною буде, якщо ти помреш? Мене відправлять у дитбудинок?

Бо сто процентів, блін, не до дядька Гаррі.

– Авжеж ні, – мама й далі погладжувала мені волосся. – І це те, що ми називаємо «спірним питанням», Джеймі, бо я не збираюся помирати ще дуже довго. Мені тридцять п’ять років, а це значить, що попереду в мене більш ніж половина життя.

– А якщо в тебе буде те, що в дядька Гаррі, і тобі доведеться жити там, де він? – Моїми щоками текли нестримні сльози. Від того, що вона погладжувала мені лоба, ставало краще, та разом з тим я сильніше плакав, хтозна чому. – Там погано пахне! Сечею!

– Така ймовірність зовсім крихітна. Якщо ти поставиш її поряд з мурахою, то здаватиметься, що мураха завбільшки з Ґодзіллу.

Від цього порівняння я заусміхався, і одразу полегшало. Тепер, коли я старший, я розумію, що вона або брехала, або сама не знала. Але той ген, який запускає хворобу дядька Гаррі – раннього Альцгеймера, – обійшов її стороною. І слава Богу.