Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

87 страница из 89

Вечір був тихим і не спекотним, тож Віталія вирішила влаштувати собі прощання з містом і поїхала у парк. Вона прогулювалася алеями, поглядала на лавки, де сиділи закохані парочки та відпочивали жіночки поважного віку, які привели на прогулянку невгамовних онуків. Скільки разів вона мріяла опинитися на місці парочок, щоб ось так цілуватися привселюдно, гуляти алеями, тримаючись за руки, або сидіти в кабінці колеса огляду і вдавати, що страшно, щоб коханий обнімав за плечі і промовляв: «Не бійся! Я ж із тобою!» І щоб вітерець розтріпував волосся, а він відхиляв його долонею, аби поцілувати її у губи і запевнити, що вона з ним не має нічого боятися, а вона вірила б кожному його слову, ловила на собі закоханий погляд і мліла від щастя. Але все склалося інакше, зовсім не так, як мріялося і бажалося. Віталія знала, що Родіон по-справжньому її кохає, але вони були такі нерозумні! «Як сліпі кошенята, – подумала вона, підходячи до місця дитячих атракціонів, – хотіли бути щасливими, вільними, але не там і не так шукали свободу».