Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

86 страница из 89

Жінка вийшла з кафе і згадала про подругу, яку давно не бачила. «Можливо, Валентина згодиться зі мною зустрітися і десь відпочити, погомоніти трохи?» – подумала вона і набрала номер подруги.

Валентина відповіла одразу.

– Привіт! Ти вчасно, – сказала вона, – зараз перерва, то маю трохи часу. Як ти, Віточко?

– Пропоную зустрітися і поговорити. Як ти на це дивишся?

– Коли?

– Можна сьогодні після уроків або ввечері, – запропонувала Віталія. – Можемо погуляти в парку, поласувати морозивом і потеревенити.

– Ні, Віточко, сьогодні ніяк, поїдемо з чоловіком до свекрухи.

– А завтра?

– І завтра не вийде. Вибач.

– Тоді коли?

– Як тільки випаде вільна хвилинка, я одразу тебе наберу, – пообіцяла Валентина.

– Гаразд! – погодилася Віталія.

Вона справді хотіла зустрітися з Валентиною перед тим, як поїде з міста, і мала б про це сказати подрузі, але в розмові відчула небажання тієї бачитися і промовчала.

«Можливо, воно й на краще, – думала Віталія, повертаючись додому, – не таким важким буде прощання з рідним містом, де я зросла і любила його і де вже не залишиться людей, з якими тяжко розставатися».