Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

82 страница из 89

– Мамо! Зачекай! Треба поговорити, – сказала Віталія, підійшовши до матері.

Жінка зітхнула, і її великі груди піднялися й важко опустилися. Вона повернулася до доньки і запитально поглянула на неї. Віталія вперше за своє життя відчула, що всередині у неї не холоне все від крижаного погляду матері, яка може сказати щось неприємне, осудливе і навіть бридке. Вона відкритим поглядом дивилася матері в очі, намагаючись зрозуміти, про що та думає, але у жінки був погляд прокурора, що оголошує злочинцю вирок, і ніякої пощади йому не буде.

– Чого ти хочеш? – нарешті промовила Маргарита Варфоломіївна.

– Ми маємо поговорити і порозумітися, – промовила Віталія. – Давай забудемо всі взаємні образи і звинувачення, пробачимо одна одній все-все! Ми все-таки мати і донька і в нас тече рідна кров.

Віталія сподівалася, що мати запросить її до будинку і там, за родинним столом і чашкою кави, вони зможуть бодай зараз спокійно поговорити і почути одна одну, але, схоже, жінка не збиралася вести розмови. Вона невдоволено глипнула на доньку, стиснула вузькі губи в одну пряму смужку.