Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

85 страница из 89

– То можна хоча б свій одяг забрати?

– Звернись до свого коханця, – сказала Маргарита Варфоломіївна, – вояки непогано заробляють, тож нехай тепер він тебе вдягає, взуває і годує. А мені час іти!

Жінка відштовхнула доньку від себе долонею в плече, і її сильна рука ледь не вклала тендітну Віталію на землю. Маргарита Варфоломіївна так швидко пішла додому, ніби втікала назавжди від минулого. Металева хвіртка гучно гепнула за нею. Віталія почула, як повернувся ключ у замку, відгородивши її від матері не лише парканом.

Віталія рипнулася до хвіртки, але, ступивши один крок, зупинилася. Її речі, її недописана дисертація, ноутбук залишилися у будинку, але стукати у браму, яку нахабно зачинили в неї перед носом, вона вважала за приниження.

– Своє я заберу! – вирішила вона і швидко пішла.

Віталія пришвидшила ходу і майже перейшла на біг, втікаючи від обійстя, де лишилося її минуле. Захекана, вона встигла заскочити у маршрутку, сіла на вільне місце і їхала, не задумуючись куди. Отямилася лише тоді, коли водій оголосив про кінцеву зупинку. Віталія вийшла, помітила кафе і пішла туди – хотілося їсти і пити. Вона замовила якусь страву за порадою офіціантки, з’їла її, не відчувши смаку, запила зеленим чаєм. У душі все переверталося, клекотіло від обурення. Віталія очікувала неприємної розмови з матір’ю, але щоб та не впустила у будинок – аж ніяк. Вона мала план наступних дій і вже знала, що тепер у неї вистачить сил втілити їх у життя. Для цього потрібно було дочекатися наступного дня, і Віталії не залишалося нічого іншого, як повернутися додому.