Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн

22 страница из 77

За годину вирушали. Радислава, переодягнувшись у зручну туніку червоно-синього кольору та плащ з оксамиту, поспішалася до стаєн, де вже мав чекати на неї муж її, коли посталася перед очима її досить неприємна оку закоханої жінки картина – двоє баских коней поряд, і вершники, що так завзято перемовлялися між собою, й перемовини ті уривалися веселим жіночим сміхом, що срібним дзвоником лунав навкруги. У Радислави впалося серце й ноги підкосилися вмить, ледь втримуючи її наче обважніле тіло. Ті двоє вершників на баских конях – то були Мстислав Борисович й Устинія Мелетіївна. Й муж її так радісно всміхався іншій, так весело сміявся над словами іншої жінки, що Радислава відчула біль – незнайомий та пронизливо-гострий біль ревнощів, коли бачиш ти, як коханий муж твій насолоджується товариством іншої жінки й дарує тій радісний сміх, котрий мав дарувати лиш одній тобі. А Устинія, мов помітивши її й намагаючись зробити ще більш боляче її серцю, поклала пухку руку свою на долоню Мстислава Борисовича й прихилила до нього голову в червонім убрусі, щось тихо промовляючи. Й те видовисько було болісним, справді надзвичайно болісним для Радислави, котра завмерлася на одному місці й не відала того, що було їй у ту хвилину робити – підійти до нахаби й обірвати ті її промовини з мужем своїм вінчаним, а чи взагалі кинутися геть, назад до палацу, де зачинитися у світлиці й заридати гірко та безвтішно, слізьми намагаючись виплакати весь той біль, що ятрив зараз серце. Але ні, не стала робити останнього – коли бажає вона отримати перемогу над цією жінкою, то має вчиняти так само, як і та вчиняла, хитрощами спокушаючи чужого мужа, що перед Богом було гріхом великим і звалося порушенням однієї з заповідей Божих. Тепер вона більш вже не дівчина й не дівиця сором’язлива, а заміжня жінка й бояриня, й вона своїм не поступиться. Ніколи. Гордовито задерши голову, Радислава пішла вперед, і на личку її вродливому розквітлася чарівна усмішка.