Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн
21 страница из 77
* * *Ранок наступної днини пробудив Радиславу втомленою й геть розбитою. Вона прокинулася несподівано й наче від поштовху й з розчаруванням та одночасно полегшенням побачила, що мужа її немає поряд на ложі. Те, що сталося вночі, гіркуватим спомином непокоїло серце, але вона відчувала, що має все забути, покинути з пам’яті й думати лиш про хороше. Мстислав Борисович сьогодні неодмінно буде іншим, зовсім не таким, яким постався вночі, й неясний біль відійдеться від її серця.
Весілля їхнє мало розтягнутися на тиждень, адже за повір’ям та традиціями, коли весілля справляти три дні й довше, то й життя молодят буде щасливим. І на другий день батечко були влаштували лови для гостей, на які були навіть запрошені жінки, котрі побажають взяти в них участь. І Радислава, підіймаючись з ложа, вирішила, що вона теж неодмінно поїде на лови поряд мужа свого. Й не буде згадувати неприємності минулої ночі ні жодним словом, ні порухом чи поглядом. Усе те неприємне неодмінно має минутися, й сьогоднішня ніч буде кращою за минулу, вона в тім була певною. Тому й зустріла мамку свою Мокрину з усмішкою, коли та з’явилася до світлиці її, й матінці промовила, що в неї все гаразд, коли спустилася до великої зали, де всі снідали, готуючись вирушати на лови. Трішки невпевнено підійшла до столу на «сінях», за яким сиділи батечко з великим князем Данилом Романовичем і мужем її. Мстислав Борисович смачно й навіть пожадібно вгризався в ногу кабана, але при її наближенні відразу ж зіскочив на ноги й посміхнувся ніжно, знову перетворившись на того милого її серцю боярина, котрого покохала вона й за котрого згодилася вийти заміж. Й відляглося на серці в Радислави, мов сонцем яскравим все осяялося довкола, й ніжно у відповідь мужу своєму посміхнулася вона, не помітивши чужого недоброго й заздрісного погляду, який уважно спостерігав за її привітанням з мужем. Мов намагаючись заслугувати прощення за нічну провину, Мстислав Борисович припадався біля молодої дружини й все ніжно цілував її ручку, отримуючи розуміючі погляди гостей поважних. Спитався навіть, як вона почувається, викликавши відчайне почервоніння личка блідого, й зрадів щиро, коли сповістила вона об тім, що теж візьме участь у ловах. Промовчала лиш об тім, що не надто полюбляла ті розваги знатні, коли вбивали нещасних тварин, але так кортіло їй вже не полишати мужа, що вирішила не звертати уваги на ту нелюбов свою.