Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн

67 страница из 77

Незважаючи на важкі обладунки, з коня він зіскочив легко та жваво й вже за мить обіймав міцно Мстислава, бив того в спину сильними руками й сміявся гарним, милозвучним сміхом. Радислава з подивом, вражено розуміла, що цей ординець справді радий, дуже радий зустрічі з чоловіком її, котрого кликав братом. В уяві її монголи були геть несхожими на цього хана Ариундея, геть іншими… й вона тільки того й могла, що ошелешено дивитися на них, й дивувалася що поводженню цього ординця, а що ж його вроді. Й чомусь відчувала хвилювання від думки об тім, що зараз оберне він лице своє вродливе й очі його чорні ті поглянуть на неї. Чому хвилювала її так думка та, Радислава не відала й не розуміла, але навіть дихати на мить припинила, коли високий та дужий ординець почав обертати до неї обличчя своє вродливе… Чорні ті, чорніші від глухої ночі очі зустрілися поглядом з її збентеженими карими очима й наче то міцними кайданами прикували їх до себе, полишивши Радиславу геть можливості відвести погляд від тих очей гарних. Що було такого в очах незнайомця, що дивилася вона в них, мов зачаклована, в ту першу мить, коли побачила його біля ґанку? Вона не зрозуміла того, але з подивом для самої себе дотямила, що зовсім забулася в ту хвилину об тім, що стоїть перед нею клятий ворог-ординець, а дотямивши нарешті, поспіхом відвела погляд, позиркнувши наостанок настільки холодко, наскільки змогла те зробити. Та ординця її холодність у погляді наче й розважила, тому що обернувся він до Мстислава й весело запитався: