Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн
68 страница из 77
– То це твоя жона, друже?
Мстислав з усмішкою поглянув на Радиславу.
– Вона й є… Радислава світ Пилипівна.
Ординець продовжував дивитися на Радиславу так пильно й захоплено, що вона відчула навіть якесь зніяковіння. Не розуміла, чому ординець так дивився на неї, але всупереч власному бажанню відчувала дивне тепло, що обгортало її тіло під поглядом тим пильним. Не бажала, зовсім не бажала того, аби клятий ординець дивився на неї з подібною увагою, й навіть злувалася на саму себе за відчуття того тепла, що дарував його погляд. Чому ж так? Чому від споглядань мужа свого, котрого кохала відразу так сильно, не відчувала жодного разу отакого тепла, що зігрівало не стільки тіло її, а більш душу та серце, які так втомилися від того холоду, що скував їх після зради Мстислава.
– Поталанило тобі, друже, отримати від богів таку жону, – промовив ординець, покинувши нарешті вдивлятися в занімілу Радиславу так ото пильно й уважно.
Мстислав тільки розсміявся у відповідь, а ординець вклонився їй так низько та шанобливо, що вона була й розгубилася, бо не тямила, як має поводитися з цим монголом. Ще декілька хвилин тому, до тої миті, коли він ще не з’явився на своїм баскім коні на дворищі маєтку, мала ж твердий та певний намір поводитися з ворогом вкрай холодко та зневажливо, навіть незважаючи на те, що був він далеким родичем та другом Мстислава. Й намір той ще зберігала й тоді, коли мчав він до ґанку від воріт, наближаючись до неї… та ось зараз навіть не відала, що робити їй. Особливо опісля того, як підійшов він ближче й вклонився так ото низько… Розгублено дивилася в чорні й гарні очі, не відразу зрозумівши, що мов тонеться в глибинах тих темних та таємничих, знову геть забуваючи об тім, що ворог стоїть перед нею, той ворог, котрого ненавидіти вона має й зневажати… а кортіло ж геть іншого. Всміхнутися у відповідь на усміх той його приязний й без останку потонутися в очах цих незрівнянно-гарних. Та втримала себе, заробилася знову холодною й величною, лиш хитнувши головою у відповідь на привітання ординця.