Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн

70 страница из 77

– Геть здуріла була? Навіщо заспівала про свою ненависть до Орди? Мене посварити з Ариуном намислила, щоби всіх нас у рабство погоновили?

Радислава норовливо задерла голову.

– Я лиш тільки правду сказала…

Мстислав підійшов до неї ближче.

– А кому ж вона потрібна, правда твоя? Нікому вона не потрібна. Й надалі ти будеш поводитися з Ариуном привітно й люб’язно, як і годиться господині мого дому. Я не бажаю, аби через тебе в мене трапилися неприємності з Ордою. Я завдяки товариству та рідству з Ариуном маю непогану вигоду й позбавлений сплати більшості податей… і не дозволю тобі зіпсувати ці відносини.

Але Радислава у відповідь тільки головою похитала.

– Я ніколи не буду привітною та люб’язною з ординцем!

Прямо перед собою вона бачила розлючене лице чоловіка, й видавалося їй було навіть на якусь мить, що зараз він вдарить її… просто підніме руку й почастує болісним поличником. Принаймні бажання цього вона так ясно бачила в його очах… але зробити нічого він не встигнув, тому що до будинку увійшов той ординець Ариундей і Мстислав відразу ж відійшов від дружини, враз взявшись гратися в радійного господаря, котрий з радощами приймає гостей. А сама Радислава з декотрим здивуванням побачила молоду татаринку незнайому, котра несміливо увійшла до будинку слідкома за другом Мстислава. Була вона молодою, навіть юною, й тоненькою такою, мов та вербочка. Вилицювате й жовтувате кольором личко її вражало своєю красою, й чорні очі дивилися на все дещо сторожко та наче перестрашено. Дівча це лякливе відразу ж, з першого погляду припалося до серця Радислави, незважаючи навіть на те, що була вона татаринкою. Одягнена незнайомка була в дивне, проте досить багате зодягання, що виглядалося дещо чудернацько – щось на подобу сукні з шовку темно-рожевого, під якою були широкі штани, носити які присталося хіба що лиш тільки холопам. Довге чорне волосся її було заплетене у дві коси, перекинуті через плечі й прикрашені золотавою стрічкою. Вона переступила поріг будинку й застиглася нерухомо, не наважуючись навіть кроку зайвого зробити до тих пір, допоки ординець Ариун не хитнув їй головою й одним лиш порухом великої сильної руки не велів пройти вперед.