Читать книгу Просто гра онлайн
58 страница из 86
– Повіситися не важко, але іншого життя не дано. А знаєш що? Звернися до батька Наталки!
– До Дубовика?! Та нізащо!
– Теліпатися в зашморгу набагато приємніше? Ти дурень, Ілле! Швиденько одружуйся! Дубовик виручить свого зятя, не дасть образити. Куди він подінеться? Зробить усе не заради тебе – заради своєї єдиної доньки! – гаряче говорив Микола.
– Ні, ні і ще раз ні! Я не хочу, щоб все життя мені дорікали, що я невдаха! – спалахнув Ілля. – Я впевнений, що то Латиш послав за мною своїх шісток і його «зелені» вже повернулися до свого власника!
– Ну ти і дурень, Ільку! – Микола витер спітніле чоло.
– Нехай і так, але мені втрачати нічого, – вже спокійніше промовив Ілля. – Зараз піду до Латиша і все вискажу йому прямо в очі!
– Давай, давай! – скептично сказав йому друг і посміхнувся. – Прощатися зараз будемо?
– Та пішов ти знаєш куди?!
Ілля махнув рукою і швидко, не попрощавшись, пішов.
Розділ 13
Латиш насолоджувався запашною кавою і тишею. Усі братки розійшлися після короткої розмови. Хтось пішов виконувати свої прямі обов’язки, інші – готуватися до від’їзду. Чоловік зупинив погляд на світлині в рамці, яка завжди була перед його очима на столі. На ній мати і батько, ще молоді, усміхнені, щасливі. Латиш згадав, як він, десятирічний хлопчина, з батьками їхав у кабіні вантажівки з Литви до України. Батько був радісно збуджений і весь час говорив до сина. Його призначили директором великого, щойно збудованого заводу й пообіцяли надати одразу житло в приватному будинку. Перед ним були великі перспективи, що неабияк тішили, і лише мати, яка народилася в Литві, не тішилася, що переїжджає. Вона хотіла жити на землі своїх батьків, але, як вірна дружина, погодилася їхати за чоловіком на нове місце, і це її тривожило.