Читать книгу Зміщення спектра онлайн

14 страница из 64

– Ну, таких…

– Назвімо це, ну, нехай буде, романтичних, – закінчив він і нахилив голову, намагаючись поцілувати її груди.

Вона не дозволила йому. Спочатку схрестила руки на грудях, а потім, спираючись долонями на його чоло, підняла його голову догори і, дивлячись в очі, запитала:

– А ти? Ти ніколи не плакав над книжкою?

У її голосі він відчув твердість і ту добре знану йому зухвалість.

– Я не пригадую таких книжок, – спокійно відповів він, – хіба що якість ідіотські книжки з рекомендованої літератури. Тоді, напевно, так.

І додав за мить із насмішкою:

– Я плакав від злості, що повинен витрачати час на такі дурниці.

– Це дуже дивно, – тихо відповіла вона, не реагуючи на його жарт.

– А що тут такого дивного? – запитав він.

– Тому що ти дуже вразливий. Досі я ніколи не зустрічала такого вразливого хлопця, як ти. Тому для мене це дивно. Дуже дивно.

Вона повернулася на бік і виставила свої сідниці, притискаючись до його живота. Якусь мить вони лежали мовчки, приліпившись одне до одного.

– Для свого виправдання, – прошепотів він у якийсь момент, – я можу лише додати, що я, мабуть, не плакав над книжками, але, читаючи листи, звісно, що так. І то навіть досить часто. Якщо тобі аж так залежить на моєму плачі й читанні.