Читать книгу Зміщення спектра онлайн
16 страница из 64
– І ти це знаєш від мене, – твердо додала вона згодом і запитала: – А я? Я, – сказала, сама відповідаючи, – я насправді знаю лише те, що ти одинак, що живеш з батьками, і що тебе прийняли на навчання без іспиту, бо ти виграв якусь олімпіаду. А крім цього, мені нічого не відомо про твоє минуле. Так, ніби в тебе не було ніякого минулого. Так, ніби все твоє життя розпочалося лише торік у серпні. Коли ти зустрів мене. Чи ти це помітив, Якубе? – тихо запитала й замовкла.
Він слухав її геть здивований, з недовірою. Щось, що розпочалося з невинного питання, питання-турботи, – подумав він, – поступово стає своєрідною серйозною розмовою про їхні стосунки. Він зовсім не очікував такої реакції.
– Чи ти помітив? Я питаю тебе, чи ти помітив, verdammt noch mal?![1] – запитала вона, піднімаючи голос, коли він, задуманий, довго не відповідав.
Це був знак. Останній. Останнє попередження. Надя ніколи не лаялась. Ніколи. Ані в найбільшому гніві, ані тоді, коли нехотячи вдарялася коліном об край дерев’яного фотеля; ані в жартах, ані навіть в похабних анекдотах. Надя ніколи не лаялась, навіть випадково. Що тепер було, мабуть, досить неприродно. І зовсім не йдеться тут про інтерпункційні «курви», «йєби» і «хуйні» з вульгарної вуличної «новоґвари», бо це важко назвати сленгом, не кажучи вже про мову. Не про таке блюзнірство п’яничок з-під пивної будки, але тут ходять і багато студентів. Адже, як говорить його, зрештою, єдиний товариш Вітольд, є лайка «ситуативно виправдана, навіть необхідна, амбівалентна, іноді онірична, а в іншому випадку буквальна й нічим незамінна, достойна лайка». Зараз – студент третього курсу полоністики («Тому, що десь треба перечекати моменти відчаю в житті», – так він повторює), тому що його втретє не прийняли на медицину, яка є його пристрастю, але «біологія та хімія, на жаль, уже ні». Маріка, дівчина, з якою Вітольд проводить найбільше часу, хоча публічно, а також і в її присутності – тверезий або п’яний – запевняє, що не перебуває з нею в «жодних, окрім як у сексуальних та економічних, стосунках», – Маріка стверджує, що «Віткація тягне на ту медицину, бо він сам собі хоче діагностувати синдром Асперґера[2] і потім виписати собі на то якийсь рецепт». А таки він ще ніколи не зустрічав щасливішої пари, ніж Маріка та Вітольд.