Читать книгу Зміщення спектра онлайн

37 страница из 64

Нарешті настало це надвечір’я Різдва.

Дощове, вітряне, із теплом ранньої весни, із затуленим темними хмарами небом, на якому жодна дитина не мала шансів побачити хоча б якусь зорю. Тим більше першу. Без жодної сніжинки. Зовсім не зимове. Це для нього не мало ніякого значення. З ранку, без підганяння, на превеликий подив своєї матері, він допомагав на кухні, потім з батьком ставив та прикрашав ялинку.

У незвичайній гармонійній згоді. Без конфліктів, без звинувачення один одного в тому, що, як завжди, не працюють лампочки, без мудрування, спокійно розмовляючи один з одним, слухаючи один одного з увагою, голосно жартуючи. Він також пам’ятає підозрілі погляди матері, яка час від часу, чуючи їхні збуджені голоси, заходила у повній готовності з дуже суворим виразом обличчям з кухні до вітальні «пом’якшити конфлікт». Він також пам’ятає її голосні полегшені зітхання щоразу, коли виявлялося, що їхні крики не були ніякою сваркою, а тільки жартами і що «ялинка прикрашається». Пригадує, що коли ялинка вже нарешті стояла, то батько зник у спальні, а він сів за досі порожній стіл. З кухні долинала мелодія якоїсь коляди, яку мати переривала власним співом і звуками своєї метушні. Будинок пахнув ялинкою і звареним борщем.