Читать книгу Зміщення спектра онлайн

34 страница из 64

Цей Post Scriptum був для нього найважливіший. І найгарніший. І тому для цього Post Scriptum він завжди хотів, завжди міг і щоразу знаходив час. Навіть коли йому доводилося викручуватись, а іноді й брехати, переносячи інші важливі справи, завжди його «цей» цікавив, навіть якщо він не мав зеленого поняття, кого зустріне в бібліотеці, кого слухатиме під час лекції або ж хто той композитор концерту в філармонії. Тому що він також хотів бути. З нею. Насамперед з нею. Де-небудь. І він також цього «дуже» хотів. І так з цих «подій» творилися їхні зустрічі-побачення. Вона ніколи його не питала, чи він піде з нею на прогулянку, чи можуть вони випити каву «десь у місті» і порозмовляти, зайти на суші «до японця перед сном» або «чи він думав про неї сьогодні». Він також не питав. Хоча суші дуже любить і щодня думав про неї. Як хтось про гострий напад надокучливого неврозу.

Вони ходили в театри й кіно, дивилися виставки, слухали разом лекції, бували на зустрічах у бібліотеках, слухали концерти у філармонії. Йому важко навіть уявити, щоб якась собі пара студентів у цьому місті «спожила» разом аж стільки культури, скільки вони під час своїх «зустрічей-побачень».