Читать книгу Зміщення спектра онлайн

35 страница из 64

Одного вечора він сказав, що кохає її.

На початку грудня, суботньої вечірньої пори. Вони поверталися з театру і сховалися під накриттям трамвайної зупинки. Поривчастий вітер розганяв краплі дощу, змішані з нестерпно лапатим мокрим снігом. Вони заховалися в будинку на розі. Він захищав її своїм тілом від вітру. Надя, зворушена виставою, спочатку довго мовчала, а потім розпочала монолог. Вона дуже хотіла розповісти йому, що відчуває. Була дуже схвильована. Якоїсь миті він помітив, що вона плаче. Наближався трамвай. Він подав їй хустинку, вона притулилася до нього, і тоді він відчув, що настав той момент. І він сказав. Досі він не впевнений, чи вона почула. Мабуть, ні, бо водій трамваю з жахливим металевим вищанням гальмував як божевільний, а в Наді того вечора була груба вовняна шапка на вухах.

Найчастіше вони поверталися трамваєм. Таксівками лише після пізніх нічних кіносеансів. Він хотів бути з нею якомога довше. Від зупинки, на якій вони виходили, він проводжав її до будинку, прощаючись, цілував її руку. Він чекав, аж поки вона зникне за дверима і засвітиться світло в кухні на першому поверсі. Потім ще декілька хвилин стояв так, вдивляючись на ґанок, що вів до дверей. Сподіваючись, що, може, вона повернеться, двері відчиняться і вона запросить його до себе. Але нічого такого ніколи не траплялося.