Читать книгу Зміщення спектра онлайн

40 страница из 64

Він почув голос своєї матері. Пробудився із задуми.

– Кубо, а ти чому так сидиш? Не маєш, бідацтво, що робити? Ти б накривав стіл скатертиною… Що трапилося, синку? – перелякано запитала, підходячи до нього. – Чому ти плачеш?!

– Я плачу? Справді? – відповів він, схиляючи голову, щоб приховати розгубленість. – Бо тато мене розчулив, – сказав він спокійно за мить. – Ти також іноді плачеш.

– Твій тато?! Розчулив? Тебе? – вона іронічно засміялася, промовляючи запитання із дедалі більшою недовірою в голосі, і швидко додала: – Зрозуміло, синку. Зрозуміло. Сьогодні такий день. Для зворушення. Але це тільки пізніше… – прошепотіла вона і поцілувала його в щоку.

Вона почала накривати стіл білою скатертиною. Він зіскочив зі стільця, щоби допомогти їй.

– Я сама накрию. Тепер, будь ласка, іди й одягни щось пристойне замість цієї запраної блузи. Може, для різноманітності якусь сорочку, а? – запитала вона. – І тоді ти розчулиш свого батька. Я гарантую тобі,– додала, посміюючись.

До святвечірнього столу він сів у сорочці.