Читать книгу Зміщення спектра онлайн

46 страница из 64

– Кубо, давай нарешті зробимо собі Святвечір… – раптом почув за собою її голос. – Пізніше оглянеш мій будинок. Обіцяю, що сама тобі покажу і це не триватиме більше, аніж п’ять хвилин. Після вчорашнього підвечірка я нічого не їла. Я не хотіла сьогодні нічого їсти без тебе…

Він повернув голову. Вона сиділа на столі. У руці тримала велику дерев’яну ложку. Довкола талії був зав’язаний білий короткий фартушок із кишенею спереду, а волосся над чолом було пов’язане драпірованою стрічкою. Він помітив білу підв’язку на її стегні. Хтиво облизуючи свою ложку, вона посміхалася до нього. На мить вона нагадала йому легковажну служницю з якогось еротичного фільму. Згодом вона зістрибнула зі столу й запитала:

– Може так бути?

На кухні вона зняла фартух та розпустила волосся. Вона посадила його за невеликим овальним столом, прикритим блискучою цератою з візерунком. Мабуть, новою.

Він з дитинства пам’ятав запах такої церати. З візитів у сільський будинок прабабці, бабці його батька. Лише ті зовсім нові так пахнули. Коли батьки привозили його на літні канікули, прабабця Леокадія завжди купувала нову церату «до хати», а для нього, «чортеняти Кубуся», щороку нові шкіряні черевики і новий срібний ланцюжок із хрестиком. Освячений преподобним панотцем з костелу на пагорбі «кропилом в неділю, спеціально для Кубуся». Він досі зберігає ці позеленілі ланцюжки й хрестики в металевій касетці, що стоїть на шафі в його кімнаті…