Читать книгу Зміщення спектра онлайн

51 страница из 64

Вона схилила голову. Ніби засоромлена тим, що сказала. За мить вона підняла її і, дивлячись йому в очі, додала:

– Мабуть, для тебе це дивно, але я не маю нікого близького на світі. Крім тебе. Гарних тобі свят, Якубе…

Він не сподівався таких слів. Пригадує, що він дуже хотів щось сказати. Про те, що він так чекав на неї сьогодні, що чекав уже так довго, що те його терпіння від переляку, що він може її втратити. Що тоді, там, під тією покрівлею на зупинці, коли вони поверталися з театру, це була найщиріша правда. І що він не знає, чи вона йому потрібна, але коли він прокидається вранці, перша його думка про неї, а потім і наступна, і наступна. І так упродовж усього дня, аж поки засне. І уві сні також, тому що вона часто йому сниться. Якщо так проявляється необхідність, то й вона, безумовно, йому потрібна.

У той момент він хотів їй сказати ще багато інших речей. Вона не дала йому. Піднялася на пальцях і почала цілувати його. Обхопила його голову своїми руками й цілувала, покусуючи часом його губи і язик. Якоїсь миті розстібнула ґудзик його піджака і запхала руки під сорочку. Він не розплющував очей. Відчув її тремтіння, йому запаморочилось у голові. Коли він схилив голову і спробував стягнути губами сукенку з її плечей, вона прошепотіла йому на вухо: