Читать книгу Зміщення спектра онлайн

48 страница из 64

– Мені подобається, коли ти одягаєш ту голубу сорочку. Знаєш? Твої зіниці тоді ще більші…

Вона не закінчила. Раптово зіскочила із стільця, вигукуючи:

– Ні! Ще ні. Спершу облатка! Ісусе, Кубо! Зачекай!

Вона побігла до пофарбованого фісташковою олійною фарбою серванта, зняла з верхньої полиці невелику надщерблену в декількох місцях білу тарілочку, від старості вкриту маленькими коричневими плямками і, підходячи до нього, тихо сказала:

– Отож маємо облатку. Нашу першу…

Як за командою, він зірвався зі свого крісла і, стоячи струнко, застібнув ґудзик піджака. Вона потягнулася до його лівої руки й притиснула до своїх губ. Потім поклала на неї облатку. Трохи відступила від нього, поставила тарілочку на стіл і, тримаючи свою облатку поміж пальцями, сказала:

– Слухай, Кубо, я в цьому не натренована. Я багато говорю, але, як ти знаєш, не виголошую промов. А тепер, за мить, буде тут трохи промови. Я довго міркувала, коли надійде відповідний момент, щоби тобі це сказати, і придумала, що нема, мабуть, кращого, ніж сьогоднішній вечір…