Читать книгу Зміщення спектра онлайн

54 страница из 64

Він чекав наступного приспіву і почав тихо підспівувати:

• Залишся, не шукай десь далеко того, що маєш тут…
• Залишся без зайвих слів…

Вона засунула його руку під свої груди й почала наспівувати з ним. Коли музика затихла, він сказав:

– Це стара Кортезова[10] пісня. Мабуть, найстарша. Я колись упіймав свою маму на тому, як вона плаче, ще раз і ще раз вмикаючи це на YouTube. Вона попросила мене, щоб я зробив із цього їй дзвінок на телефоні. Вона все ще його має. А потім узяла мене на його концерт. Вона мене на Кортеза, а не я її на Кортеза. Уявляєш собі?! – додав він, хихикаючи. – Концерт відбувався в якомусь невеликому клубі. Там вона теж ревіла. На сцену вийшов непримітний худий хлопчина в чорній спортивній блузі та бейсболці, привітався якимось тихим «добрий вечір», за півтори години всіх розчулив, а потім так само несміливо попрощався й зник. Та люди гуртом наспівували те, що почули, коли виходили з того клубу.

– Ти маєш таку маму? – здивовано вигукнула. – Ти питав, чому вона плакала? – пізніше тихо запитала вона і, не чекаючи його відповіді, відвернула голову й мовчала.