Читать книгу Винуваті люди онлайн

46 страница из 113

Знагла Маруся помітила, що хтось ходить під вікном і заглядає крізь шибку. «Боже мій, це ж Гива повернувся…» – Маруся впізнала батькового кривдника. Це й справді був Гива, який прочуняв під дощем і вжахнувся зробленому. Він притиснувся лобом до скла й намагався щось розгледіти в напівтемряві кімнати. Гива не насмілювався озватися чи постукати, усі його запал і лють ніби випарувалися від полум’я пожежі. Маруся відчула, як її зуби цокотять. Вона кинулася до дверей і взяла їх на залізний засув, а тоді потушила на столі гасову лампу. Мить спливала за миттю, а Гива все стояв у них під вікном, притулившись лобом до скла.

– Флоре, Марусю, пробачте… Я не хтів… Якась мана найшла на мене…

Маруся відчула, як від цього голосу побитого щеняти, яким несподівано заговорив Гива, волосся в неї на голові стало сторч. Їй здалося, що то не Гива, а якась потойбічна почвара в образі Гиви явилася, щоб звести її з батьком зі світу. Маруся почала тихо проказувати «Богородицю», і за третім разом Гивина страшна мармиза зникла з їхньої шибки.