Читать книгу Винуваті люди онлайн

57 страница из 113

– Одважний… От де ти, брате!

Василь сягнув до кишені, шукаючи хлібну скоринку, але не знайшов. Так і лишився стояти із закладеною в кишеню рукою.

– Вот, держи! – пан Чинізеллі подав Василеві сріблясту вуздечку, повідець якої був розцяцькований лискучими камінчиками, і наказав загнуздати Одважного, що його вже встигли перезвати в цирку на Валета.

– Ну, пошли на манеж, покажешь, что умеешь.

Яскраве світло софітів засліпило Василя. Здавалося, Валет був більше призвичаєний до циркового манежу, ніж його вершник, який уперше в житті опинився в цирку, і то не в глядацькій залі, а відразу на арені. Раптом у цьому фосфоричному світлі Василь розгледів баришню, яка крутилася сторч головою на одній нозі, зачепленій за товстий шнур. Баришня то злітала до самого циркового купола, то спускалася нижче, виробляючи стрункими ніжками неймовірні піруети.

– Воздушная акробатка, – прошелестів директор Василеві, зауваживши його неприховане захоплення.

Справді-бо, небесна танцівниця зачарувала Василя. На ній було трико ніжно-рожевого кольору, яке обтискало всі її принади. Василеві навіть спершу здалося, що вона геть без одягу. Він не знав, де подітися, бо ще зроду-віку не бачив дівки без спідниці і, власне, без спіднього. Нарешті циркачка теж помітила машталіра на коні й помалу спустилася додолу. Вона відстібнула спеціальну петлю, закріплену на нозі, і граційно вклонилася. Пан Чинізеллі галантно кивнув акробатці й послав їй повітряний поцілунок на знак свого захоплення.