Читать книгу Винуваті люди онлайн

59 страница из 113

Проте Мері не треба було переконувати, вона ще раніше за директора Чинізеллі оцінила Василя, а зараз заворожено ловила кожен його рух на арені. Ех, прийшов би він на три-чотири години пізніше, коли вона перебереться в розшитий лелітками костюм, наведе чорні брови замість власних рудих і запудрить ластовиння, яке хтось ніби задля насмішки щедро понасипав їй на щічки, носик і навіть плечі.

Василь уже зіскочив із коня і, важко дихаючи, підійшов до бар’єра, за яким сиділи пан Чинізеллі й Мері.

– Ну що, пане директоре? Підходить для вистави чи чогось іншого утнути?

Василь не так старався для директора цирку, як хотів справити враження на баришню в рожевому трико, яка крутилася під куполом цирку, ніби райська пташка. Здаля, у яскравому світлі, Мері здалася Василеві золотокосою красунею, але чар розвіявся, щойно машталір підступив ближче до циркачки. Перед ним сиділа, закинувши точену ніжку на ніжку, дівчинка років п’ятнадцяти, руденька й непоказна. Лише блакитні очі видавалися привабливими на густо вкритому ластовинням обличчі. «Ти диви… Ні білолиця, ні чорноброва…» – тільки й устиг подумати Василь.