Читать книгу Винуваті люди онлайн

56 страница из 113

– Згода, пане… – навіть із папірця Василь не прочитав би імені директора цирку з першого разу, – виручу вас сьогодні. А скільки дасте за виступ?

– Это же совсем другой разговор! Пойдем же, тут пешком недалеко до цирка. Я тебя не обижу.

Пан із мідною тросткою міцно вчепився в рукав потертого піджака, ніби боявся, що машталір передумає та дремене від нього. Василеві не лишалося нічого іншого, як поволоктися за директором цирку напівсонним Петербургом.

* * *

Василь оглядівся: він уперше був у такому розкішному місці. Що воно таке? Казковий палац? Коні в стійлах, а поруч мармуровий фонтан. Василь подивився на пана Чинізеллі – той мовчки всміхався, спостерігаючи, яке враження справили на хлопа циркові стайні.

– Подожди, брат! Ты еще нашего купола не видел. Вот там краса! Рот уже не сможешь закрыть. Ты только подумай: никакой опоры либо колонны под нашим куполом нет. Держится словно по волшебству.

Василь, хоч і не відразу, завважив арабів, яких продав циркачеві граф Владіслав. Вони стояли окремо від інших коней. Один із них, якого граф Браницький нарік Одважним, голосно заіржав, упізнавши Василя.