Читать книгу Винуваті люди онлайн
52 страница из 113
Щось порушувало цей суботній день, додавало щему. Десь грала скрипка так тужливо, мов хтось водив майстерним смичком по нервах. Василь пройшов трохи вперед, рухаючись на дивні звуки, і побачив сліпого скрипаля, біля якого вже почав збиратися чималий натовп по-празниковому вдягнутих міщан. Василь і собі зупинився. Він відчув, як щось заворушилося насподі, бо скрипаль заграв знайоме з дитинства «Їхав козак за Дунай». Здавалося, ці звуки виймали душу. Ураз занило серце й так захотілося додому, побачити Марусю, батьків, що, якби його, Василева, воля, взяв би й побіг звідси. Цікаво, як там удома? Граф Владіслав пише до маєтку нечасто. А от графиня Лідія шле йому листи ледь не щодня, тож Василеві доводиться щоразу бігати на їхню стару адресу по пошту. Граф, щойно приїхавши до Петербурга, спинився на Невському проспекті, у помпезному готелі «Москва». Мармурові сходи, античні скульптури, шик і лоск, перешіптування швейцарів за спиною про те, що «тут у сороковых живал поет Некрасов, а опосля, в п’ятдесятых, и композитор Глинка чаевал с высшим обществам, а нынче всякая шушваль селится…» Тоді «Москва» засліпила Василя своєю розкішшю, а слова персоналу про «шушваль» він сприйняв, звісно, на власну адресу, хоча й графові Браницькому просто поталанило оселитися в дорогезній «Москві». Граф доволі вдало продав відразу восьмеро коней у цирк якомусь іноземцеві. Циркач довго торгувався, але пан Владіслав таки виборов високу ціну. Щось із цих грошей переслав у маєток пані, але більшу частину тут-таки й промотав, спокусившись на столичні принади. За місяць довелося переїхати в номери на Італійську вулицю, тихішу та скромнішу, де пан і його лакей із машталіром ділили невеличке помешкання вже без ванної – спільна вбиральня була одна на весь поверх. Після переїзду граф Браницький нібито взявся за розум і став ходити з Василем на кінний базар у присутні дні, торгувати дванадцятьма конями, що лишилися. Коні були гарні, тому й ціна була висока, торгівля йшла не так скоро, як хотілося б. Але мало-помалу майже всі араби графа Браницького продалися. Лишилося двох продати, а тоді на потяг і додому.