Читать книгу Винуваті люди онлайн

54 страница из 113

У розпачі Василь ударив ногою по тротуарній урні, яка лише загула, мов порожня діжка.

– Постой-ка, молодой человек! Погоди!

Василь спритно ухилився від мідної тростки, якою незнайомий пан хотів підчепити його за рукав піджака, і вже готувався дременути, незважаючи на те, що таки добряче забив ногу, коли пан удруге попросив його зачекати, і то вже чемніше.

– Шо вам треба од мене? Я нічого не бачив! Самого обікрали…

Василеві аж ніяк не хотілося бути чемним. У кишенях вітер грає, ще й цей пан із тросткою вчепився. Можливо, він – шпиг, який потягне його до поліції та змусить свідчити, що ні до чого не призведе. Чистісіньке марнування часу.

– Молодой человек, не ты ли так лихо гарцевал на арабе, когда граф Браницкий продавал мне коней?

Василь придивився до пана й упізнав у ньому того іноземця, який купив у графа Владіслава коней для цирку. Відтак заклав руки в кишені й позадкував – діло набувало не вельми приємного розвитку. Цей дурень-іноземець відвалив тоді небачені гроші, пізніше ж, видно, зрозумів, що переплатив, і кинувся шукати графа Браницького, а того вже й нема за старою адресою. Василь уявив собі пику пана, коли він приведе до нього ще одного кредитора, і аж похолов. Іноземець спостеріг Василевий маневр і кинувся йому навперейми.