Читать книгу Винуваті люди онлайн

64 страница из 113

Під шквал овацій вийшов сам директор Сціпіоне Чинізеллі й закланявся низенько, а тоді підійшов до Валета й узяв його за вузду. «Слезь быстренько и поклонись как следует. Публику нужно уважать», – швидко прошепотів директор до Василя. Удвох, безперестанку кланяючись, вони нарешті вийшли за лаштунки. Василь досі відчував шал від власного виступу й ніяк не міг прийти до тями. Йому було парко, і він розщепнув верхні ґудзики сорочки. Слідуючи за Сціпіоне Чинізеллі довгим коридором, Василь із цікавістю дослухався до дивних звуків, що долинали з-за зачинених дверей. Він переглянув майже всю виставу до власного виступу й був у цілковитому захваті від цирку.

– Бери! Заслужил! – Сціпіоне поклав перед Василем золотий рубль, добре знаючи, яке враження справить на молодого чоловіка така сума. – А теперь сядь, дружочек, поговорим серьёзно.

Пан Чинізеллі налив у два срібних келишки зі своєї фляжки, але Василь, який не мав звички пити, відсунув запропоновану чарку: йому здавалося, що він і так п’яний-п’янісінький. Директор не наполягав, мовчки відсьорбнув зі свого келишка, обмірковуючи, з чого почати розмову. Він дав Василеві гонорар, утричі більший за той, якого давав зазвичай артистам такого класу за виступ. Штука була в тому, що пан Чинізеллі вельми хотів підписати з Василем довготривалий контракт – хоча б на кілька років. Жінки-наїзниці довго в його цирку не затримувалися, утім, як і акробатки й гімнастки. Раз у раз якась із них упадала в око заможному панові та ставала утриманкою або ж могла й вийти заміж, народити дітей. Кінець циркової кар’єри для жінки був раннім і неминучим. Чинізеллі зітхнув, згадавши про матір Мері, яка свого часу була знаменитою гімнасткою, але народила доньку, розповніла, перестала виступати, а тоді ще й почала заглядати в чарку. З чоловіками все було інакше. Вони приходили до цирку, щоб оселитися тут назавжди. Для них цирк переростав фах і перетворювався на життя.