Читать книгу Острів Дума онлайн

130 страница из 232

Потроху-помалу світлішало, це нагорі рідшала рослинність. І то вже добре. І зір у мене також прояснився, притихла сверблячка в боці. От це було ще краще.

– Я вже бачу велику садибу, огороджену стіною, – сказала Ілса, оглядаючись через плече.

– Тобі хоч трохи покращало?

– Либонь, трохи, хоча у шлунку все ще клекотить, ніби в пральні Майтаґа, – вона гучно відригнула. – О Господи, краще б я цього не говорила. – Вона висунулася з машини і знов зблювала, відтак зі сміхом й стогоном відкинулася на спинку крісла. Волосся жмуттям прилипло їй до лоба. – Я щойно полакувала бік твого авто. Прошу, зізнайся, що в тебе є шланг.

– Не переймайся. Сиди собі і просто повільно й глибоко дихай.

Вона ледь змахнула рукою й заплющила очі.

Старої у величезному солом’яному капелюсі ніде не спостерігалося, але обидві половини залізних воріт стояли розчахнуті навстіж, так ніби в неї очікували на гостей. Чи вона знала, що нам треба буде розвернутись.

Я не витрачав часу на роздуми, а просто заїхав задом у ворота. На мить побачив мощений прохолодними блакитними кахлями двір, тенісний корт і величезні двостулкові двері з угвинченими в них залізними кільцями. Відтак я розвернувся носом додому. Ми доїхали туди за п’ять хвилин. Зір у мене знову став ясним, як уранці, коли я прокинувся, а то й кращим. Якщо не зважати на легке свербіння в правому боці, я почувався просто чудово.