Читать книгу Острів Дума онлайн

129 страница из 232

Я міцно заплющив очі й подумав: «Я ЗМОЖУ це зробити, чорти мене забирай, і мені для контролю не потрібно ніякої ганчір’яної курви».

Коли я знову подивився на світ, дещо з тієї червоності – і трохи люті, слава богу, – вимилося геть. Я перемкнув трансмісію на задній хід і почав поволі здавати. Я не міг виглядати у вікно, як це б робила Ілса, бо ж не мав правої руки, щоб тримати кермо. Залишалося дивитися тільки у люстерко заднього виду. В голові мені чулося примарне: біп-біп-біп.

– Прошу, не з’їдь з дороги, – промовила Ілса. – Ми не дійдемо пішки. Мені дуже зле, а ти зовсім інвалід.

– Я не з’їду, Моніко[56], – відповів я, але якраз тієї миті вона висунулася зі свого вікна, щоб знову зблювати, тож я не певен, чи вона почула мій жарт.

ХІІІ

Потроху-помалу я здавав задом від того місця, де зупинилася Ілса, повторюючи собі хто не поспішає, той гарно везе та тихше їдеш – далі будеш. Моє стегно лементувало на кожному переїханому корчі фікусів-душителів, що порили дорогу. Я чув, як одно скрегочуть об машину гілки морського винограду. Люди Герца не зраділи б, але про них я думав найменше того полудня.