Читать книгу Острів Дума онлайн

126 страница из 232

У мене почала свербіти рука. Та, якої не було. Мимоволі я потягнувся до неї і почухав собі тільки все ще ниючі ребра, як вже це траплялося не раз. Одночасно почала свербіти ліва скроня. Її я міг почухати, що й зробив.

– Тату?

– Я в порядку. Чому ти зупинилася?

– Тому що… Мені щось погано.

Ще б пак, на ній усе було написано. Вона вся знітилась і побіліла, стала, як та цинкова мазь у неї на носі.

– Ілсо? Що з тобою?

– Шлунок. У мене великі сумніви щодо того салату з тунця, яким я поснідала. – Вона подарувала мені хворобливу, ледь не грипозну посмішку. – І я не знаю, чи зумію вивезти нас звідси.

Непогане питання. Раптом морський виноград ніби присунувся ближче, а переплетені вгорі гілляччям пальми начебто погустішали. Мені здалося, що я відчув запах оточуючої нас рослинності, тяжкий дух, що нахабно, сам, пхається мені до горла. А чом би й ні? Кінець кінцем, він повзе від живих створінь: вони товпляться зусібіч. І згори теж.

– Тату?

Свербіння погіршилося. Воно було червоним те свербіння, таким само червоним, як зеленим був сморід у моєму носі. Свербіло, як обсмалене у печі.