Читать книгу Острів Дума онлайн

131 страница из 232

Крім того, я відчував потужне бажання малювати. Не знав поки, що саме, але я буду знати, коли всядуся у Малій Ружі перед розгорнутим на мольберті альбомом. Я був певен цього.

– Я хочу помити машину, – сказала Ілса.

– Ти б краще лягла. Бо маєш вигляд до півсмерті побитої людини.

Вона відповіла змученою посмішкою.

– Пів – це краще, ніж нічого. Пам’ятаєш, мама любила так казати?

Я кивнув.

– Ну, а тепер іди, я сам помию, – і попрямував до північного боку Великої Ружі, де на стіні висів змотаний шланг. – Там усе підключено й готове до використання.

– Ти певен, що ти сам у порядку?

– Я в нормі. Ти, мабуть, просто з’їла більше за мене того тунцевого салату.

Вона знов спромоглася на усмішку.

– Я завжди не була байдужа до власноруч зроблених страв. Тату, ти героїчно вивіз нас звідти. Я б тебе поцілувала, але в мене зараз такий віддих…

Я сам поцілував її. В лоба. Шкіра була холодною й вогкою.

– Марш у постіль, міс Булочко – це командирський наказ.

Вона пішла. Я відвернув кран і став поливати бік «шеві», роблячи це довше, ніж було потрібно, аби дати їй час міцно заснути. Так і сталося. Поглянувши крізь напівпрочинені двері меншої спальні, я побачив, що вона лежить на боці, спить, як спала в дитинстві: одну руку підклала під щоку, а коліно підтягнула собі майже під груди. Ми гадаємо, ніби змінюємося, а насправді зовсім ні – так каже Ваєрмен.