Читать книгу Острів Дума онлайн

128 страница из 232

Ілса стояла все ще нахилена, тримаючись за кермо правою рукою. Крупні краплини поту блищали в неї на лобі. Вона звела очі на мене.

– О Господи…

– Давай ще, Ілсо.

– Тату, що ти намірився робити?

Так, ніби вона сама не розуміла. І раптом обидва слова повезу і назад виявилися для мене абсолютно неприступними. Все, що я зміг виартикулювати в ту мить, було нас, найзайвіше слово в англійській мові, коли воно одне-самісіньке. Я відчув, як лють лине вгору моїм горлом, мов гаряча вода. Або кров. Авжеж, як кров. Тому що лють була, так-так, червона.

– Витягну нас звідси. Посунься. – А собі думав: «Не лютися на неї. Не здумайся почати кричати. О Господи, допоможи, не треба кричати…»

– Тату, ти не зможеш…

– Ні, я зможу це зробити. Сунься.

Звичка до слухняності невмируща – особливо живуча вона у стосунках між батьком і дочкою. Ну, й звичайно ж, їй було зле. Вона посунулася, й я поліз за кермо, сідаючи своїм ідіотським способом – задом наперед, піднімаючи рукою свою негодну праву ногу. Бринів увесь мій правий бік – так, ніби я отримав знизу удар електричним струмом.