Читать книгу Острів Дума онлайн

132 страница из 232

Може, si, може, no – і так каже Ваєрмен.

XIV

Щось підштовхувало мене – можливо, воно сиділо в мені з часу аварії, хоча напевне щось пристало до мене також на острівній дорозі, і тепер воно також підштовхувало мене. Я не пручався. Не певен, що взагалі зміг би йому опиратися, тож я й не намагався. Я був заінтригований.

Сумочка моєї дочки лежала на журнальному столику у вітальні. Я відкрив її, витяг портмоне і перегорнув фотокартки. При цьому почувався трохи хамлом, проте лиш трохи. «Це зовсім не схоже на крадіжку», – запевняв я сам себе, хоча є багато способів крадійства, хіба не так?

Побачив фотокартку Карсона Джонса, яку вона показувала мені в аеропорту, але це було не те, що мені потрібно. Мені потрібен був не він сам. Мені потрібен був він із нею. Мені потрібне було фото, де вона з ним парою. І я таке знайшов. Позаду них виднілися ящики з огірками і кукурудзою, схоже, хтось сфотографував їх десь на придорожньому ринку. Вони стояли обійнявшись – усміхнені, молоді, красиві. Одна рука Карсона Джонса, певне, лежала на затягнутому в сині джинси опуклому задку моєї дочки. О ти, навіжений християнине. Права рука мені ще свербіла, поколювала повільними вогняними мурашками. Я почухав її, почухав крізь неї, і в тисячний раз дістав свої ребра. Ця фотокартка також була в захисній пластиковій плівці. Я її витяг, нервово – як грабіжник на першому в його житті ділі – озирнувся через плече на напівпрочинені двері кімнати, де спала Ілса, відтак перевернув фото.