Читать книгу Острів Дума онлайн

136 страница из 232

Я ввімкнув світло, молячи Бога, щоб там не було чогось такого, що могло завдати болю моїй доні, котра приїхала до мене здалеку взнати, чи все зі мною тут гаразд. По її голосу я нічого не міг вгадати.

– Ілсо?

Вона обернулася до мене, з лицем радше здивованим, ніж розсердженим.

– Коли ти це зробив?

– Ну… – промовив я. – Відійди трішки вбік, еге ж?

– Твоя пам’ять знову грає з тобою в піжмурки, ге?

– Ні, – відповів я. – А, тобто так, авжеж. – На картині був берег, що лежав за вікном, тільки це я зумів розпізнати, і не більше. – Дай-но я подивлюся, тоді я, певне, що цілком… відступи-но, люба, ти ж не скляна.

– Хоча крихкотіла, хочеш сказати? – засміялася вона. Не часто мене так втішав чийсь сміх. Хай там що вона побачила на мольберті, та воно її не роздратувало, тож мені відлягло від серця. Якщо вона не роз’ятрилася, ризик того, що я розлючуся й спаплюжу все хороше, що приніс мені її візит, поменшився.

Вона відступила вліво, і я побачив, що намалював у тім запаморочливому передсонному стані. У технічному сенсі це либонь була найкраща річ із тих, що я зробив після свого дебютного малюнка пером і тушшю на озері Фален, але мене не здивувало те, що Ілса виявилася враженою. Я й сам був вражений.