Читать книгу Острів Дума онлайн

137 страница из 232

Там було намальовано шматок пляжу, що проглядався з величезного, ледь не у всю стіну, вікна Малої Ружі. Примхливі завитки світла на воді вдалися завдяки тому тону, котрий компанія «Вінус» означає як «хром», вони натякали на досвітній ранок. У центрі картини стояла маленька дівчинка в тенісному платтячку. Стояла вона спиною до глядача, але її видавало руде волосся: це була Реба, моє маленьке кохання, подружка з іншого життя. Її фігуру не було прописано, але якимсь чином розумілося, що це ніяке не справжнє дівча, а тільки уявна постать на тлі уявного краєвиду.

На піску навкруг неї валялися яскраво-зелені тенісні м’ячики.

Такі ж м’ячики гойдалися на линучих до берега хвилях.

– Коли ти це намалював? – Ілса все ще посміхалася – майже сміялася. – І що це, в біса, може означати?

– Тобі подобається? – спитав я. Тому що мені воно не подобалося. Тенісні м’ячики були неправильного кольору, бо в мене не було вірного зеленого тону, але не в тім річ; я зненавидів картину, бо вона вся була неправильна. Вона відчувалася, мов велике горе.