Читать книгу Острів Дума онлайн

172 страница из 232

Над моєю головою у згасаючому небі, мов довгошия беззвучна ракета, пропливла чапля.

– Нишпорка, ось що я таке, нишпорка, і більш ніщо.

Так і є. Якщо я зараз знову відчуваю бажання її задушити, хто в цьому винен, окрім мене самого? «Той, хто підглядає, той по сраці отримає», – таку приказку любила повторювати моя старенька матінка. Я понишпорив, підгледів, я й отримав по сраці, от і вся новина. Вона живе тепер своїм життям, і все, що вона в нім творить, – то її власні справи. Я можу тільки оговтатися від цього. Питання – чи зможу я це зробити? Це завдання важче за клацання пальцями; навіть за клацання пальцями неіснуючої руки.

Накотилася хвиля, така потужна, що збила мене з ніг. На мить я опинився під водою і вдихнув роззявленим ротом. Ледь не захлинувся, але випірнув. Відкочуючись назад, хвиля разом із піском і мушлями потягла й мене за собою. Я відштовхнувся здоровою ногою, рвонувшись у бік берега, ба навіть намагався безпорадно допомагати собі хворою ногою, і таки досяг мети. Хай я був збентежений, але потонути в Мексиканській затоці мені аж ніяк не хотілося. Це не входило до моїх планів. Кашляючи й відпльовуючись, я виповз із води, волосся звисало мені на очі, права нога волочилася за мною, мов якийсь геть перемоклий багаж.