Читать книгу Острів Дума онлайн

176 страница из 232

– Щось мені здається, ви мене піддурюєте, містере Ваєрмене.

Він розреготався.

– Насправді я прочитав про додавання меду в одній із кухонних книжок міс Істлейк.

– Це та леді, з якою ви сюди виїздите вранці? Та, що в кріслі-візку?

– Вона.

Не добираючи слів – мені перед очима так і стояли оті її величезні сині кеди, що вона ними впиралася в хромовану приступку візка, – я бевкнув:

– Наречена Хрещеного Батька.

Ваєрмен роззявив рота, його зелені очі розкрилися так широко, що я мало не почав вибачатися за faux pas[69]. Ось тоді-то він і почав реготати по-справжньому. Це був не сміх, а те дике ревіння, яке трапляється в тих рідких випадках, коли щось невловиме прослизає крізь усі захисні бар’єри, поціляючи в самісіньке серце почуття гумору. Він затрясся всім тілом, а коли помітив, що я не второпаю, чим його так зачепило, зареготав ще дужче, аж почало гойдатися його чималеньке черево. Намагаючись поставити на столик келих, він промазав. Той гирею впав і застряг вертикально, мов недопалок у високій урні з піском, що їх колись ставили біля ліфтів у вестибюлях готелів. Це тільки додало йому сміху, він показав пальцем на келих.