Читать книгу Острів Дума онлайн

174 страница из 232

ІІ

– Отже, – промовив він, коли я нарешті дійшов до столика й очікуючого на мене в тіні смугастої парасольки вакантного стільця. – Кульгавий незнайомець нарешті прибули з хлібною сумкою, повною мушель. Сідай, кульгавий незнайомцю. Промочи собі горлянку. Келих тебе зачекався.

Я поклав на стіл пластикову торбу – це дійсно був пакет для хліба – і простягнув йому руку: «Едґар Фрімантл».

Він мав руку коротку, пальці цурпалками, рукостискання міцне: «Джером Ваєрмен. Зазвичай відгукуюся просто на Ваєрмена».

Я подивився на призначений для мене пляжний стілець. Він був з високою спинкою і низьким плетеним підзадником, не гірше за глибоке сидіння «порше».

– Щось не так, мучачо? – спитав Ваєрмен, настовбурчивши брову. Він мав, що настовбурчувати, брови в нього були пухнасті й напівсиві.

– Все нормально, аби лиш ти не сміявся, коли я почну вибиратися з цього стільця, – відповів я.

Він посміхнувся: «Золотко, живи, як звик. Чак Беррі[68], 1969».

Я завмер біля поки що порожнього сідала, проказав коротку молитву і гепнувся. Як завше, скособочившись на лівий бік, щоб пощадити хворе стегно. Вийшло не надто елегантно, але мені вдалося вхопитися за поруччя, я відштовхнувся здоровою ногою, і стілець тільки здригнувся. Ще місяць тому я б напевне схибив, але тепер став дужим. Уявляю, як аплодувала б мені Кеті Ґрін.