Читать книгу Загадкова кімната онлайн

98 страница из 105

Вже підступивши до дверей, питаю, чи може він дещо для мене зробити.

– Певна річ.

– Я дуже вдячна, що ви приділили мені час, так, дуже вдячна… але більше я до вас не прийду.

– Розумію.

Я й досі уникаю його погляду.

– Я оце подумала… Може, якщо ви перестрінете батька чи розмовлятимете з ним телефоном… чи не могли б ви сказати, що я ходжу до вас на сеанси? Вони з мамою тоді заспокоїлися б, у них трохи відлягло б від серця. Вони б не хвилювалися.

Доктор Вілсон співчутливо всміхається.

– Це було б неетично з мого боку, Лізо. Я маю на увазі, неетично з особистого погляду, не з професійного. Слухайте, може, присядете на мить?

Я сідаю на край канапи.

– Ці сеанси… вони не мають жодного стосунку до ваших батьків і моїх з ними стосунків, і ніхто нікому не робить ніякої послуги. Мета наших зустрічей – допомогти вам. Якщо вам здається, що наші зустрічі здатні зарадити, приходьте наступної суботи. Незалежно від вашого рішення я буду тут наступного тижня о цій самій порі. У мене завжди багато роботи.