Читать книгу Загадкова кімната онлайн

97 страница из 105

Я мовчу. Цього я не сподівалася. Я дуже гостро усвідомлюю той факт, що батьки ніколи в житті не зраджували мене. Тож я не хочу зраджувати їх. А надто свого обожнюваного татка. Як і всіх дітей, іноді батьки мене страшенно дратують, але вони ніколи не били мене в спину. Я вже відкоригувала свою оповідь, щоб не здаватися зрадницею, тож зараз підводити їх я не збираюся.

Обдумую, що б таке відповісти, але, здається, хоч би що я зараз бевкнула, все буде зрада.

Я рвучко сідаю й опускаю ноги на підлогу.

– Перепрошую, докторе. Мені треба йти.

Він – живе втілення співчуття.

– Певна річ, якщо бажаєте.

– Я тільки змарнувала ваш час.

– Анітрохи.

Зводжуся. Мене трохи загойдує. Намагаюся уникати рентгенівського погляду доктора Вілсона. Я змарнувала його час. Якби ж то я була з числа його прибитих непозбувною бентегою мільйонерів, він би за цю нашу коротеньку розмову отримав кілька тисяч. Натомість він змарнував на мене вільну суботу, щоб зробити послугу мамі й татові, й нічого не заробив. А зараз, коли ми підійшли до найцікавішого, я взагалі накиваю п’ятами.