Читать книгу Загадкова кімната онлайн
20 страница из 105
– Що, файно з мене посміялися, га?
Здригаюся, почувши ліворуч чийсь голос. Бачу стару; на її голові брунатний вовняний капелюх з бузковою плетеною квіткою попереду. Вона пильно вдивляється в мене з присадку сусіднього будинку. Тицяє в мій бік садовими ножицями з таким виразом, який не залишає сумнівів стосовно того, що вона б залюбки ними мене штрикнула.
Задкую на крок.
– Перепрошую?
– Ви ж тицяли пальцями в мій сад і реготали. Бо це, хай йому грець, мій сад!
Почуваюся повністю збентеженою.
– Перепрошую… я не…
Вона не дає мені змоги закінчити – хутко зникає у своєму будинку. За нею порскають двоє котів. Двері за ними з виляском зачиняються.
Розділ другий
Вийшовши з будинку Джека й Марти, сиджу в автівці. Мене тіпає, я стискаю кермо, намарно намагаючись угамувати трем. Не вдається. Відчиняю бардачок, витягаю слоїчок антидепресантів, ковтаю дві пігулки, навіть на запиваючи. Заплющуюся, чекаючи, поки вони почнуть діяти, рятуючи мене своїми чарами. Відкидаюся на спинку крісла, легенько притискаю кінчики пальців до скронь. Масую. Глибоко вдихаю. Дихаю всією поверхнею шкіри – спеціальний мій метод, що допомагає заспокоїтися.