Читать книгу Загадкова кімната онлайн

44 страница из 105

Нашорошую вуха. Це ж щойно зарипіли сходи, що ведуть до моєї кімнати, еге ж? Дослухаюся, але звук не повторюється.

«Припини ти вже бути таким страхополохом».

Я знаю, що в старих будинках у спекотні дні деревина розширюється, а потім уночі знову зсідається. Звідси, напевно, й цей звук. Може, варто піти перевірити? Я зводжуся, й досі тримаючи в руках конверт. Але вже біля дверей зупиняюся. «Досить уже параноїти. Ти хотіла, щоби будинок з тобою поговорив, і він з тобою говорить – от хіба що мовою старого дерева, якою ти не володієш».

Я намагаюся викинути це з голови, але воно нікуди не дівається – оце пекельне відчуття першого вечора, проведеного в чужому будинку.

Натомість я повертаюся до ліжка, витягаю з конверта складений аркуш паперу. Це лист. Написаний від руки, охайним і чітким, якимось професійним почерком. Кров відливає мені від обличчя, мене починає морозити.

Адже я одразу ж розумію, що це за лист.

Підстрибую, коли зовні знову лунає оцей тріск. Цього разу це не сходи – це майданчик просто в мене під дверима. І знову западає тиша.