Читать книгу Загадкова кімната онлайн

40 страница из 105

Джек оговтується першим. Голосно форкає.

– Не переймайтеся ви через цю стару порхавку. Вона сама не тямить, що верзе. – Він торкається скроні промовистим жестом, даючи зрозуміти, що в сусідки клепки бракує. – В цієї тітки дах поїхав ще бозна-коли.

«Дах поїхав».

Мене раптом починає морозити.

Марта, втім, перебиває чоловіка, хоча й доволі лагідно.

– Не називай її старою порхавкою, Джеку. Всім нам колись буде стільки років. І от мені, наприклад, хотілося б, щоб, коли це станеться, про мене говорили з належною літній людині шаною… – Погляд зелених очей прикипає до мене. – Втім, на вашому місці я б трималася від неї якнайдалі.

Це, схоже, слушна нагода подякувати й попрощатися.

Втім, вони не йдуть. Так і стовбичать у дверях, наче дві нерухомі статуї. Витріщаються на мене. Геть-чисто персонажі з «Краю “Дикий Захід”»[10], людиноподібні роботи, які чекають, поки їх увімкнуть і під’єднають усі необхідні дротики. Мене охоплює незатишне, бентежне почуття.

Потім Марта натягає свою безтурботну усмішку – наче вмикає лампочку.