Читать книгу Загадкова кімната онлайн

42 страница из 105

Відкриваю чергове SMS. Цього разу він і не намагався бодай якось приховати свої справжні наміри. Бо жодного тексту немає, самий лише номер.

Я не зверталася до доктора Вілсона, позаяк і досі сподіваюся, що, якщо я потягну ще кілька днів, його, може, зіб’є автівка чи він вийде на пенсію і мені не доведеться з ним зустрічатися. Паскудні думки, але тепер принаймні ви розумієте, якою мірою мені не хочеться до нього потикатися. Зберігаю телефонний номер у адресній книзі телефона і вже збираюся набрати його, але вирішую, що не варто. Можливо, якщо я потягну ще декілька годин, доктор Вілсон устигне назавше поїхати до іншої країни.

Виходжу на майданчик, стиха зачинивши за собою двері. Кілька хвилин стою незрушно. Всотую в себе всі звуки, все, що бачу навколо. Деякі люди вважають, що будинки здатні говорити з ними. Я хочу, щоб цей будинок зі мною поговорив.

Тут, на горішньому поверсі, все вже бувале в бувальцях. Освітлення – вигадливі люстри з кількома лампочками. Вони скидаються на визолочені, але зовні вже доволі полупані. Двері до моєї кімнати старомодні – дерево з мідною ручкою. От відлущити б їх і вкрити лаком, вийшла б просто цяця. Шпалерам уже, схоже, чимало років, і нагорі, попід самою стелею, вони де-не-де повідставали від стіни.