Читать книгу Згодом онлайн
17 страница из 73
– Так, – кивнула вона. – І коричневий рис, не білий.
– Так-так-так, – відповів я і пішов гратися з лего. Я майстрував робота.
3
Квартира Беркеттів була меншою за нашу, але гарною. Після вечері, коли ми вже ласували печивом з передбаченням (моє повідомило, що «пір’їна в руці краща за пташку в небі», хоча для мене то була повна нісенітниця), мама спитала:
– Марті, а ви в шафах шукали? Я про персні.
– Чого б то вона ховала персні в шафу?
Цілком логічне запитання.
– Ну, якщо в неї був інсульт, вона могла мислити не дуже чітко.
Ми вечеряли за маленьким круглим столом у кухонному куточку. Місіс Беркетт сиділа на стільці за барною стійкою і енергійно закивала після цих маминих слів.
– Може, й подивлюся, – протягнув містер Беркетт, але досить-таки нерішучим тоном. – Та зараз я занадто втомлений і засмучений.
– Ви подивіться у спальні, коли руки дійдуть, – сказала мама. – А я буквально зараз гляну в коридорі. Після такої порції кисло-солодкої свинини розтяжка піде мені тільки на користь.
Місіс Беркетт сказала: