Читать книгу Згодом онлайн

21 страница из 73

– Добре. Тільки внесемо ясність: звичкою це у нас не стане. І спочатку я маю тобі дещо сказати, і це дуже серйозно, тому я хочу, щоб ти уважно послухав. Дуже уважно.

– Гаразд.

Вона опустилася на одне коліно, щоб наші обличчя опинилися приблизно на одному рівні, і взяла мене за плечі, делікатно, але твердо.

– Джеймі, ніколи й нікому не розказуй про те, що бачиш померлих. Ніколи.

– Мені все одно не повірять. Ти ж не вірила.

– Трохи вірила. З того дня в Центральному парку. Пам’ятаєш? – Вона здмухнула гривку. – Ну звісно, ти пам’ятаєш. Як ти міг забути?

– Я пам’ятаю.

Шкода, що не забув.

Мама досі стояла на коліні, дивлячись мені в очі.

– Ось у чому річ. Те, що люди не вірять, – добре. Але одного дня хтось може й повірити. І після цього почнуть говорити щось не те або над тобою нависне справжня небезпека.

– Чому?

– Є такий старий вислів, Джеймі: мертві нічого не скажуть. Але тобі скажуть, так? Мертві чоловіки та жінки говорять з тобою. Ти кажеш, що вони мусять відповідати на запитання і давати правдиві відповіді. Так, наче смерть – це ін’єкція тіопенталу натрію.