Читать книгу Згодом онлайн

18 страница из 73

– Вона до цього сама додумалася? Я й не знала, що вона така розумна.

Її голос уже став ледве чутним. Мине ще трохи часу, і я взагалі перестану її чути, бачитиму тільки, як рот ворушиться, наче вона за товстою шибкою. А невдовзі після цього вона зникне.

– Моя мама дуже розумна, – сказав я.

– Я й не заперечую, – відповів містер Беркетт. – Але якщо вона знайде ті персні в коридорній шафі, я з’їм свого капелюха.

Тієї ж миті мама вигукнула: «Знайшла!» – і повернулася з перснями на розкритій долоні простягнутої руки. Обручка була цілком звичайною, а от каблучка на заручини вражала розміром – ледь не завбільшки з очне яблуко. Справжній сліпучий діамант.

– Боже мій! – закричав містер Беркетт. – Як, заради всього святого?..

– Я помолилася святому Антонієві, – сказала мама, але швидко кинула погляд у мій бік. І побіжно всміхнулася. – «Тоні, Тоні, поможи! Де загублене, підкажи!» І, як бачите, подіяло.

Я подумав, чи не запропонувати містерові Беркетту солі й перцю до капелюха, проте промовчав. Час для дотепів був невдалий. Та й мама завжди казала, що ніхто не любить людей, які корчать із себе найрозумніших.