Читать книгу Згодом онлайн

62 страница из 73

Я повернувся до мами й Ліз.

– Мамо, ти знала, що містер Томас, коли пише, підперізується широким паском?

Її очі округлилися.

– Він про це згадував в інтерв’ю журналу «Салон» п’ять-шість років тому. На ньому зараз цей пояс?

– Ага. До нього прикріплена блакитна стрічка. Це з…

– Конкурсу на знання орфографії, в якому він переміг! У тому інтерв’ю він ще з неї сміявся і назвав «моєю безглуздою кривляниною».

– Може, й так, – погодився містер Томас. – Але більшість письменників займаються безглуздою кривляниною і піддаються забобонам. Ми в цьому як бейсболісти, Джиммі. А хто буде сперечатися з дев’ятьма поспіль бестселерами «Нью-Йорк Таймс»?

– Я Джеймі, – виправив я.

Ліз промовила:

– Ті, це ти чемпіону розповіла про те інтерв’ю. Точно ти. Або він сам прочитав. Він у тебе збіса добре читає. Він знав, от і все, тому…

– Тихо, – люто шикнула на неї мама. І Ліз підняла руки вгору, немов казала: здаюся.

Мама ступила крок і стала збоку від мене, вдивляючись у доріжку, всипану гравієм, на якій нікого не було (принаймні такий вигляд це мало для неї). А містер Томас стояв буквально перед нею, запхавши руки в кишені шортів. Вони були широкі, тому я сподівався, що він не відтягуватиме кишені донизу, бо мені здалося, що трусів на ньому немає.