Читать книгу Згодом онлайн

61 страница из 73

Ліз щось казала моїй матері про те, що там нікого нема, я просто вигадую, але я на це не зважав. Я вивільнив свою руку з маминої й пішов назустріч містерові Томасу. Він зупинився.

– Здрастуйте, містере Томас, – привітався я. – Мене звати Джеймі Конклін. Я Тіїн син. Ми з вами не знайомі.

– Ой, та ну, – сказала Ліз у мене за спиною.

– Тихо, – попросила мама. Але дрібка скептицизму Ліз, мабуть, просочилася і в неї, бо вона спитала, чи певен я, що містер Томас справді там.

Це я теж проігнорував. Мені було цікаво, що то за пасок на ньому. Був на ньому, коли він помер.

– Я сидів за столом, – сказав він. – Коли я пишу, то завжди підперізуюся цим паском. Це мій талісман на удачу.

– А блакитна стрічка навіщо?

– Районний конкурс з орфографії, на якому я переміг у шостому класі. Знав, як пишуться слова, краще за дітей з двадцяти інших шкіл. На рівні штату я програв, але за регіональний мені дали цю стрічечку. Мама зробила пасок і прикріпила стрічку до нього.

На мою думку, носити таке було дивацькою примхою, бо ж містер Томас у шостому класі вчився, напевно, мільярд років тому, але він це розказував, аніскілечки не соромлячись і не ніяковіючи. Деякі мерці мають почуття любові – пам’ятаєте, я розповідав, як місіс Беркетт поцілувала містера Беркетта в щоку? – і ненависть можуть відчувати (про це я ще дізнаюся, на все свій час), але більшість інших почуттів неначе вивітрюються з них після смерті. Навіть їхня любов ніколи не здавалася мені достатньо міцною. Мені б не хотілося вам це казати, але ненависть зберігає силу й триває довше. Я думаю, люди бачать привидів (а це не те саме, що мерці) тому, що привиди сповнені ненависті. Люди бояться привидів тому, що вони справді страшні.